Здоров’язбережувальні освітні технології

Стаття "Поняття “здоров’язберігаючі технології” та їх класифікації"

І.В. Волкова, завідувач науково-методичної лабораторії з проблем виховання здорового способу життя ХОНМІБО

за посиланням

Стаття "Освітні здоров’язберігаючі технології – шлях до збереження здоров’я школярів.

Гуріненко Н.О., Рибалка О.Я.,ПДПУ ім. В.Г.Короленка

за посиланням

Автор: Синюк Ірина Володимирівна

Сучасне суспільство вже має нову дитину, що вихована вуличним та віртуальним світом комп’ютерів і телевізорів. Байдужість, жорстокість, егоїзм, відчуття неповноцінності, бездуховність, з ослабленим здоров’ям, низьким духовним розвитком, порушеною психікою – ось, далеко не ввесь, перелік відбитку сучасного часу. А звідси і низька успішність, апатія та пасивність до навчально-виховної роботи учня в школі. Ось чому сьогодні кожен педагогічний колектив виокреслює першочергово в школі ВИХОВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДИТИНИ ДО СЕБЕ. [1].

Виробити в дітей активну життєву позицію, зміцнити їх фізично, духовно та психічно – найважливіші завдання педагогів. Через призму виховного процесу проходить становлення маленького громадянина, змінюються його погляди та уподобання. Учень, що активно приймає участь у позакласних та загальношкільних заходах різко відрізняється від пасивного. Виступи на шкільній сцені перед аудиторією дітей та дорослих виробляють багато позитивних якостей: діти стають комунікабельними, творчими, ініціативними, культурними, артистичними, духовно збагачуються, швидко орієнтуються в різних ситуаціях та знаходять відповідне правильне рішення.

Діти, що стають успішними у виховному процесі стараються не відстати і в навчанні. Ставши лідером в одному учень, не усвідомлюючи того, тягнеться і до іншого.

РОЗДІЛ І

Теоретичні аспекти застосування здоров’язбережувальних технологій на уроках

1 З історії здоров’язбережувальних технологій

Час не стоїть на місці. Людство завжди перебуває у пошуках нових ідей і цей процес розпочинається саме зі шкільної парти. Час змінює стандарти, стереотипи, потреби, і сьогодні школа теж потребує реформування. А це довгий, клопіткий процес. Людина тим і відрізняється від комахи та бджоли, що будує не за існуючими, природніми інстинктами, а за народженими творчістю проектами у баченні прекрасного та гармонійного. Колись метою школи було навчити якомога більше людей читати та писати. Зараз – це рівень початкової школи. А загальні цілі – зовсім інші. У школі викладається безліч предметів, але інформаційний простір сьогодні майже безмежний (телебачення, радіо, Інтернет), тому вчитель перестає бути єдиним джерелом знань. А метою сучасної школи є підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язбережувальої педагогіки. Основна мета сучасної школи полягає у формуванні здорової особистості. Здорової як фізично, так і духовно. Тому кожна школа сьогодні шукає свій шлях змін у просторі покращення якості освіти та виховання. Відповідно до Наказу Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України № 1243 від 31.10.2011 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» основою сучасного виховного процесу є людина як найвища цінність. Цей принцип реалізується шляхом виховання ціннісного ставлення до себе.

Ціннісне ставлення до себе передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил. Воно є важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції.

Ціннісне ставлення до свого фізичного “Я”— це вміння особистості оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження, вольові риси, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан свого здоров’я та турбуватися про безпеку власної життєдіяльності, вести здоровий спосіб життя, активно відпочивати.

Ціннісне ставлення до свого психічного “Я”передбачає вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу — думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість сприймати себе такою, якою вона є, знати свої позитивні і негативні якості, сприяти формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

Ціннісне ставлення до свого соціального “Я” виявляється у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосовуватися до нових умов життя, конструктивно на них впливати; визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками; вмінні запобігати конфліктам, справедливому і шляхетному ставленні до інших людей; позиції активного суб’єкта громадянського суспільства, який може і має впливати на долю країни.

Характер ціннісного ставлення особистості до себе істотно змінюється з віком. У молодшому шкільному віці розвивається рефлексія, формується вміння оцінювати себе як предмет змін. У підлітковому віці формується прагнення до самоствердження, з’являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль самооцінки в регуляції поведінки. У юнацькому віці актуалізується потреба у самовизначенні, оцінці своїх здібностей і можливостей; виникає процес визначення сенсу життя та свого місця в ньому. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо вивчення шкільних дисциплін у 2012-2013 навчальному році (Лист МОН молоді та спорту від 01.06.2012 року № 1/9-426) важливою ознакою сучасного уроку є використання здоров’язбережувальних технологій [3].

Національна Доктрина розвитку середньої освіти України в ХХ столітті передбачає вирішення таких проблем :

виховання морально та фізично здорової людини;
формування в учнів наукового світогляду, уявлення та розуміння наукової картини світу живої природи на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв’язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування власного життя та життя інших.

Здоров’я, за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних вад .

Отже, здоров’я – єдність фізичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров’я, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

У своїх працях видатний педагог В.О.Сухомлинський писав: «Досвід переконав нас у тому, що приблизно у 85% усіх невстигаючих учнів головна причина відставання у навчанні – поганий стан здоров’я, якесь нездужання або захворювання, найчастіше зовсім непомітне і таке, що можна вилікувати тільки спільними зусиллями матері, батька, лікаря та вчителя». На думку великого педагога, школа та вчитель зокрема повинні брати активну участь у збереженні здоров’я учнів. Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, при постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичним працівником та шкільним психологом, повинен планувати й організовувати свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. Чому ми звертаємось сьогодні до теми здоров‘язбереження у школі?

Тому що здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, вчителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої, а також відсутність мотивації до збереження та зміцнення здоров‘я. Вступаючи до школи, 85% дітей мають ті чи інші порушення соматичного та психічного характеру, зростає кількість дітей, які мають психоневрологічні захворювання. За даними медичної статистики, вже наприкінці дошкільного віку в 17 – 21% дітей реєструються хронічні захворювання. Патологічні відхилення в роботі опорно–рухового апарату мають 30 – 32% дітей, носоглотки – 21 – 25%, нервової системи – 27 – 30%, органів травлення – 27 – 30%, алергічні прояви реєструють у 25% дітей. На кінець навчання в середньому по Україні не більше 6-10% випускників загальноосвітніх шкіл можуть вважатися здоровими, тоді як 52% – мають морфофункціональні відхилення різного характеру, а 40% мають хронічні захворювання, а в школах нового типу відсоток практично здорових учнів є ще нижчим і сягає лише 2 – 3 %. Гігієнічна оцінка навантаження учнів у школах нового типу показала, що навчальне навантаження перевищує допустимі рівні на 1 – 3 години, зростає кількість обов’язкових предметів, робочий день збільшується та негативно впливає на школярів зниження рухової активності. За даними експертів 75% хвороб у дорослих людей є наслідком умов життя в дитячі та молоді роки. За даними статистики у 10–річному віці вдаються до паління близько 5% опитаних, у 14 років – 30%, у 17 – 48% опитаних. У 17 років паління є найпоширенішим чинником ризику серед групи молоді. В Україні офіційно зареєстровано 800 тисяч юних наркоманів та алкоголіків. 20 % – 40% школярів мають нервово – психічні хвороби; 25% – мають дефіцит маси тіла. 45% усіх захворювань дітей пов’язано зі стресами. Від 20 до 80% учнів шкіл мають патології одразу 2 – 4 систем організму. Від 20 до 40% дітей виховуються у неповних родинах. Такі діти страждають емоційними розладами, соціально дезадаптовані, вимагають спеціального ставлення до себе педагогів. З кожним роком по Україні спостерігається погіршення стану здоров’я дітей: хворобливість, відхилення в роботі внутрішніх органів, 90% випускників – нездорові, мають ті чи інші відхилення в стані здоров’я. Сучасний стан здоров’я та суспільної свідомості населення України свідчить, що існує реальна загроза вимирання нації. При цьому найбільше страждають незахищені верстви населення, які нині позбавлені можливості життєвого самовизначення та самореалізації, що призводить до їх соціальної дезадаптації. У Законі України «Про загальну середню освіту» в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів (вихованців). А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів (вихованців). І що відповідальність за організацію харчування учнів покладається на керівників цих навчальних закладів. Учитель-предметник, володіючи сучасними педагогічними знаннями, у постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками, шкільним психологом, класним керівником, повинен планувати та організовувати свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. Здоров’я дитини, її соціально – психологічна адаптація, нормальне зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Для дитини 6 – 17 років таким середовищем є школа, оскільки тут дитина проводить 70% часу. Існують різні визначення здоров’я та підходи до його збереження та зміцнення в педагогіці. Згідно визначенню Всесвітньої організації охорони здоров’я: “Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних вад”.

“Мати гарне здоров’я – це мати почуття найвищого блаженства, що дозволяє людині говорити із задоволенням: ,,Я почуваю себе чудово! Я живу чудово!” – писав творець однієї з популярних сьогодні систем оздоровлення Бречч. Відомо, що основна мета життя – щастя. Але до нього веде одна дорога – міцне здоров’я. Здорова людина любить життя. Вона рідко буває нещасливою. Важко уявити собі у числі активних і повноцінних учасників навчально-виховного процесу дитину або вчителя, у яких постійно болить голова, які знаходяться у постійній нервовій напрузі, всього бояться.

Здоров’я – єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоров‘я, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад. Фізичне здоров’я складає організм людини як біологічну систему: органи і системи життєзабезпечення, їхні функції та здоровий стан, фізична діяльність і біохімічні процеси, гігієна тіла, рухова активність, здорове харчування, генетичне і репродуктивне здоров’я, профілактика хвороб, фізичний розвиток.

Поняття “здоров’язбережувальні технології” об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язбержувальними технологіями вчені пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Впровадження здоров’язбережувальних освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих),соціально-адаптованих, екологічних здоров’язбережувальних технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язбережувальних технологій дає можливість виокремити такі типи (за О. Ващенко):

здоров’язбережувальні – технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;
оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, ароматерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;
технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;
виховання культури здоров’я – виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Здоров’язбережувальні технології навчають дітей жити без конфліктів. Навчають укріплювати, зберігати своє і цінити чуже здоров’я. Ці технології прищеплюють дітям принципи здорового способу життя, посилюють мотивацію до навчання.

Урок – це основна структурна одиниця навчального процесу. Урок у здоров’язбережувальних технологіях повинен не викликати в учнів погіршення здоров’я. Сучасний урок – це урок інноваційний, який викликає в учнів і вчителів задоволення, стимулює цікавість, творчість. Усе це досягається різноманітними формами роботи з використанням інтерактиву та інноваційних технологій. Теоретична значущість й актуальність розглянутої проблеми, її недостатня розробленість послужили підставою для визначення теми практикоорієнтованого проекту «Здоров’язбережувальні технології – інноваційний крок в освіті». Психічне здоров’я утворюють позитивні емоції і почуття, воля, самосвідомість, самовиховання, мотивація поведінки, стреси, психотравми, резерви психологічних можливостей людини, запобігання шкідливих звичок, формування гігієнічних навичок і позитивних звичок.

Духовне здоров’я – це здоров’я в системі загальнолюдських цінностей, ідеал здорової людини, традиції культури українського народу, розвиток позитивних духовних рис, духовні цінності й засоби розвитку духовності.

Соціальне здоров’я – соціальні потреби та інтереси, етика родинних зв’язків, наслідки антисоціального ставлення до довкілля, соціальне забезпечення життєво важливих потреб, соціальна адаптація, здоров’я нації, формування потреби вести здоровий спосіб життя.

Інтелектуальне здоров’я – це можливість відкрити наші уми для нових ідей та досвіду, які можуть допомогти в поліпшенні особистої, групової та суспільної взаємодії.

На шляху до інтелектуального здоров’я необхідно витрачати більше часу на навчання, наприклад читання книг, журналів і газет, для того щоб бути в курсі поточних питань та ідей.

Одним із складових здоров‘я є і творчість. Тому що саме творчий підхід до вирішення будь-яких життєвих проблем, завдань робить людину здоровою. Ось чому тема створення у школі здоров‘язбережувального середовища є такою актуальною. Ключовими компетентностями, що сприяють здоров’ю, якими повинні володіти учні для успішної соціалізації, є наступні:

навички раціонального харчування;
навички рухової активності та загартування;
санітарно-гігієнічні навички;
навички організації режиму праці та відпочинку;
навички самоконтролю;
навички мотивації успіху та тренування волі;
навички управління стресами;
навички ефективного спілкування;
навички попередження конфліктів;
навички співчуття (емпатії);
навички поведінки в умовах тиску;
навички співробітництва;
навички самоусвідомлення та самооцінки;
визначення життєвих цілей і програм;
аналіз проблем прийняття рішень.

Що ж розуміють під поняттям «здоров‘язбережувальна технологія»?

Слово «технологія» в перекладі з грецької мови означає вчення про мистецтво.

Здоров’язбережувальна технологія – це побудова послідовності факторів, що попереджують руйнування здоров’я при одночасному створенні системи сприятливих для здоров’я умов.

Поняття «здоров’язбережувальної технології» об’єднує у собі всі напрямки діяльності загальноосвітнього навчального закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я.

Під здоров’язбережливими технологіями вчені пропонують розуміти:

сприятливі умови навчання дитини у школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язбережувальних освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язбережуальних технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Здоров’язбережуальні технології дозволяють:

сформувати соціальну зрілість випускника;
забезпечити можливість учням реалізувати свій потенціал;
зберегти і підтримати фізіологічне здоров’я учнів.

Здоров’я дітей – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя батьків, учителів, суспільства в цілому. Для України головною проблемою, яка пов’язана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоров’я дітей та учнівської молоді. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої. Тому головним завданням у діяльності педагогічних колективів навчальних закладів на сучасному етапі повинно бути збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків. Мета сучасної школи – підготовка дітей до життя. Кожен учень має отримати під час навчання знання, що знадобляться йому в майбутньому житті. Здійснення означеної мети можливе за умови запровадження технологій здоров’язберігаючої педагогіки. Учитель, володіючи сучасними педагогічними знаннями, при постійній взаємодії з учнями, їхніми батьками, медичними працівниками та шкільними психологами, планує й організовує свою діяльність з урахуванням пріоритетів збереження та зміцнення здоров’я всіх суб’єктів педагогічного процесу. У своїй роботі він звертається до різноманітних педагогічних технологій. Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини. Поняття “технологія” в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином “технологія” виступає як алгоритм, за допомогою якого отримується запланований результат.

Здоров’язбережуючі освітні технології поділяються на три групи:

організаційно-педагогічні (визначають структуру навчального процесу, яка сприяє запобіганню станів перевтомлення, гіподинамії тощо);
психолого-педагогічні (пов’язані з безпосередньою роботою вчителя на уроці);
навчально-виховні (це програми з формування культури здоров’я, навчання навичок здорового способу життя, профілактики шкідливих звичок, захворювань, позакласні заходи, робота з батьками).

Дослідженнями доведено, що ефективність формування здорового способу життя вимагає активного залучення учнів до здоров’язбережувального навчального процесу, формування в них активної позиції щодо зміцнення і збереження власного здоров’я. Аналіз здоров’язбережувальної діяльності загальноосвітніх закладів України дозволив виділити складові моделі цієї діяльності. Вона має поєднувати такі форми і види роботи:

корекцію порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих та медичних заходів без відриву від навчального процесу;
різноманітні форми організації навчально-виховного процесу з урахуванням їх психологічного та фізіологічного впливу на учнів;
контроль за виконанням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу; нормування навчального навантаження та профілактику перевтоми учнів;
медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку учнів;
розробку та реалізацію навчальних програм із формування в учнів навичок ведення здорового способу життя та профілактики шкідливих звичок;
діяльність служби психологічної допомоги вчителям та учням у подоланні стресів, стану тривоги; сприяння гуманному ставленню до кожного учня; формування доброзичливих взаємовідносин у колективі вчителів;
організацію та контроль за дотриманням збалансованого харчування всіх учнів школи;
заходи, що сприяють збереженню та зміцненню здоров’я вчителів та учнів, створення умов для їх гармонійного розвитку.

Основні завдання:

Створення психолого-педагогічних і організаційно-педагогічних умов, які забезпечують психічне здоров’я і комфорт учнів за допомогою гуманізації і демократизації навчально-виховного процесу на основі: фізкультурно-спортивної активності; обґрунтованої відповідності навчального навантаження обсягові інформації, психофізичним можливостям її засвоєння; переведення традиційної інформаційно-об’ємної системи навчання на систему, яка навчає учнів самостійно здобувати знання, вільно мислити, застосовувати отриману інформацію на практиці.
Реалізація наукової організації навчальної праці, харчування та відпочинку учнів.
Створення максимально можливих санітарно-гігієнічних умов.
Включення учнів до свідомої діяльності з формування культури здорового способу життя, забезпечення цього процесу навчально-методичними посібниками.
Створення в навчальному закладі системи управління та моніторингу здоров’язбережуальної технології.
Формування культури здорового способу життя учнів як у навчальний, так і позаурочний час.
Створення системи підготовки кадрів, соціальної і фінансової підтримки ідеї здоров’язбережувальної технології; агітації і пропаганди; об’єднання зусиль усіх підрозділів навчального закладу, закладів медицини та фізичної культури.
Забезпечення програмного і навчально-методичного обладнання з проблем здоров’язбережливої технології.
Забезпечення психологічного і медичного супроводу освіти.
Створення оптимальних умов для функціонування фізичної культури; забезпечення можливостей для впровадження сучасних інноваційних форм і методів роботи.
Створення інформаційно-комп’ютерного забезпечення оздоровчої системи.
Створення умов для дослідницько-експериментальної і науково-пошукової роботи з питань моделювання й апробації здоров’язбережливих освітніх технологій.

Створення організаційно-педагогічних умов, які забезпечать психічне здоров’я і комфорт учнів

Основна роль у здоров’язбережувальної діяльності будь-якого освітнього закладу відводиться грамотній організації навчального процесу та виховній роботі. Кожен педпрацівник повинен працювати за моделлю здоров’язбережувального середовища, найбільш значимими компонентами якої є:

створення комфортних умов навчання (розклад уроків, перерв, режимні моменти);
використання оздоровчих методик, які регулюють рухову активність, і прийомів реабілітації розумової і фізичної працездатності.

Модель екологічно комфортного освітнього середовища з використанням технології реабілітації працездатності школярів реалізується шляхом оптимізації і гуманізації навчального процесу, які можливі через:

застосування різнорівневого навчання;
глибоку диференціацію та індивідуалізацію навчання;
широке використання сучасних педтехнологій;
інтерактивне навчання;
створення фізичного, фізіологічного, психічного комфорту для учнів;
настанови вчительського колективу на створення відносин “учитель-учень” за формулою “суб’єкт-суб’єкт”
забезпечення позитивної мотивації навчання шляхом створення можливості успіху для кожного учня;
розумне зменшення обсягу домашніх завдань із метою запобігання перевантаження учнів.

Важливою умовою проведення уроків є застосування на заняттях здоров’язбережуальних технологій, що вимагає:

урахування періодів працездатності учнів на уроках;
урахування вікових і фізіологічних особливостей дітей на уроках;
наявність емоційних розрядок на уроках та під час проведення виховних заходів;
чергування пози з урахуванням видів діяльності;
використання оздоровчо-фізкультурних пауз на уроках та виховних заходах.

РОЗДІЛ ІІ

Види оздоровчої діяльності на уроках

2.1Дихальна гімнастика та фізкультхвилинка

Оздоровчі хвилинки під час уроків та виховних заходів повинні комбінувати в собі фізичні вправи для осанки, вправи для очей, рук, шиї, ніг. Фізичні вправи краще проводити під музичний супровід. Цей прийом допомагає зняти втомленість, відновити рівновагу учнів. Такі вправи можна досить успішно надавати проводити самим учням або поєднувати з елементами ігор. Наприклад: зараз похиляться вперед ті, у кого день народження взимку та весною, теж саме зроблять всі, хто народився влітку та восени. А тепер піднімуться ті, хто сьогодні прийшов до школи.

2.2 Пальчикова гімнастика

Ще у ІІ тисячолітті до нашої ери китайські мудреці знали, що існує взаємозв’язок між рухами пальців, кисті та розвитком мислення. Це підтверджують дослідження фізіологів. У роботах В.М. Бехтерева є висновки про те, що маніпуляції рук впливають на функціонування центральної нервової системи, розвиток мовлення. Прості рухи кистей допомагають зняти загальну напругу, а також власне з рук, розслаблюють губи, що сприяє покращенню вимови звуків, розвитку мовлення дитини. Дослідження М.М. Кольцової свідчать, що кожен із пальців руки має своє представництво у корі великих півкуль головного мозку.

Таким чином, мовлення перебуває у прямій залежності від розвитку дрібної моторики руки.

2.3 Звукова гімнастика

Звуковою гімнастикою називають проголошення різних звуків, строго певним способом. Такі вправи дуже корисні для всіх дітей При вимові цих самих спеціальних звуків, голосові зв’язки починають вібрувати і ця вібрація спочатку передається на дихальні шляхи і легені, а від них уже на грудну клітку.

За допомогою такої вібрації відбувається розслаблення спазмованих бронхів і бронхіоли, особливо корисна звукова гімнастика при захворюваннях дихальних шляхів, які супроводжуються спазмами, це такі недуги, як бронхіальна астма та астматичний бронхіт.

Чим сильніше сила повітряного струменя, яка виникає, при вимові різних звуків, тим сильніше сила вібрації.

Звукова гімнастика повинна робитися за суворо визначеними правилами, в залежності від мети, поставленої перед нею. При різних захворюваннях дихальних шляхів і звуки треба вимовляти по-різному, наприклад, при астматичному бронхіті та бронхіальній астмі — дзижчать, шиплячі і гарчали звуки вимовляються голосно і енергійно, а при хронічному бронхіті — все ті ж звуки, але їх звучання повинне стати м’яким, тихим (можна вимовляти їх навіть пошепки), заспокійливим. Дихальні вправи у поєднанні з вимовлянням звуків підвищують емоційний тонус усього організму дитини.

2.4 Психогімнастика

Завданням “психогімнастики” є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості. Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. У таких іграх діти тренують свою увагу, пам’ять, спостережливість, витримку, а також вчаться розуміти людські емоції та контролювати їх. Такі вправи можуть проводитися у вигляді ігор, де потрібно зобразити певні емоції, або продемонструвати певній емоційний стан (пантоміма). Одним із напрямків роботи ціннісного ставлення до свого фізичного “Я” — є вміння мати високу працездатність, функціональну спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного навантаження та емоційного навантаження. Особливої уваги в цьому напрямку заслуговує робота Пола І. Деннісона і Гейл Деннісона “Гімнастика мозку”. Гімнастика мозку являє собою прості рухи і вправи, що приносять задоволення, вони допомагають вихованцям будь-якого віку розкривати ті можливості, які закладені в нашому тілі. Кілька хвилин (5-7 хвилин) занять дають високу розумову енергію. Дуже ефективною є вправа «Гаки» (Додаток), яка допоможе навчитися учням заспокоюватися після нервового збудження.

2.5 Арт- техніка

В основі арт-техніки лежить творча діяльність, у першу чергу малювання. Творчий розвиток є не тільки головним терапевтичним механізмом, саме він допомагає виховувати здорову особистість. За допомогою арт-техніки дитина має можливість виразити свої переживання, почуття, відношення. Крім того, творча діяльність допомагає зняти напруження, сприяє підвищенню дитячої самооцінки, впевненості у власних силах, та взагалі розвиває творчі здібності. Основна задача таких технік не в тому, щоб навчити дітей малювати. Головна мета – це духовний розвиток, самопізнання людини через творчість та покращення адаптації школярів. Творчі здібності вчитель розвиває на уроках праці та малювання, але сьогодні викладання цих предметів повинно бути основане саме на таких методиках арт-техніки. Що стосується видів арт-педагогічних технік, що їх можна запропонувати школярам, то тут можливості вчителя необмежені – від малювання, аплікації чи ліплення до колажування, виготовлення ляльок (рукавичок, маріонеток, оберегів), інсценізацій (драматизацій) та інсталяцій [6]. Тож у розпорядження вчителя поступають як традиційні матеріали для дитячої творчості (альбоми, олівці, фломастери, кольорова крейда, фарби, пластилін), так і старі листівки, рекламні буклети та журнали, подарунковий папір, картон, фольга, клей, скотч, ножиці, нитки, мотузки, клаптики тканини. Також для проведення заняття можуть знадобитися пензлі різних розмірів, палітра, баночки з водою, губка (для зафарбовування великих площ), серветки та ганчірки, скатертини, фартушки та нарукавники (для зниження тривожності, пов’язаної із страхом забруднитися) тощо [8].

Арт-педагогіка, як особистісно орієнтована технологія життєтворчості, вимагає від вчителя відповідних методів та прийомів організації навчально-виховної взаємодії вчителя та учнів, зокрема:

недопустимі команди, накази, вимоги та примуси;
дитина сама може вибирати для себе ті види та зміст роботи, зображувальні матеріали та власний темп, які їй підходять;
учень може відмовитися від виконання деяких завдань, вербалізації своїх почуттів та переживань, колективного обговорення тощо (способи включення учнів у роботу багато в чому залежать від педагогічного такту та майстерності вчителя);
дитина може лише спостерігати за роботою товариша або займатися чим-небудь за бажанням, якщо це не суперечить соціальним та груповим нормам;
заборонена оцінка суджень, критика та покарання.

В структурі кожного арт-педагогічного заняття повинні чітко прослідковуватися дві складові частини. Перша – невербальна, творча, неструктурована, де основним видом діяльності є сам процес творчості. Друга частина – вербальна інтерпретація створених зображень, асоціацій, емоцій та почуттів, що виникали в процесі роботи. [7] Таким чином, структура арт-педагогічного заняття орієнтовно складається з наступних етапів:

Налаштування на роботу (вступна частина).
Активізація різних чуттєвих сфер (зорової, слухової, смакової, нюхової, тактильної, кінетичної) та актуалізація візуальних, аудіальних і кінестетичних образів (як варіант – застосування елементів медитації у поєднанні із музичним супроводом).
Індивідуальна творча робота.
Етап вербалізації.
Заключний етап – рефлексивний аналіз.

Цінність залучення арт-педагогіки до навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу полягає не лише у символізмі продуктів дитячої творчості, що допоможе вчителю дослідити істинні почуття та потреби дитини, а й у її творчо-розвивальному, психокорекційному та виховному потенціалі. Це допоможе школярам пізнати складний світ емоцій та почуттів, оволодіти навичками рефлексії та емпатії, що, в свою чергу, сприятиме оволодінню ефективними формами соціальної взаємодії та налагодженню дружніх, емоційно-стійких стосунків в колективі на основі взаєморозуміння, взаємоприйняття та взаємоповаги; а нам – вчителям та психологам – допоможе зреалізувати концептуальні ідеї педагогіки життєтворчості, а саме – розвиток і саморозвиток особистості, здатної до самотворення, тобто до свідомої, цілеспрямованої діяльності щодо визначення життєвих цілей, планів та способів самореалізації, формування своїх життєвих принципів та пріоритетів [7].

2.6 Кольоротерапія

Із самого народження кожного з нас оточують кольори, що виявляють вплив на організм, нервову систему та психіку людини, налаштовуючи його в унісон з оточуючим світом. Колір значно впливає на нас: притягує нас і до нас, змушує робити покупки та викликає різноманітні емоції. Зумовлює раптові почуття і навіть фізіологічні реакції, від припливу крові до почуття холоду.

Колір може навіть лікувати. Наприклад, біль знімають відтінки блакитного. А сил надає помаранчевий. Зелений заспокоює. Недарма ми так намагаємось хоча б не на довго вирватись із міста – ближче до природи і її зеленого кольору.

Також колір може передавати риси характеру та стан:

темно-синій – концентрація на внутрішніх проблемах, потреба в спокої, самоаналіз;
зелений – рівновага, незалежність, впертість, прагнення до безпеки;
червоний – сила волі, ексцентричність, направленість у зовнішній світ, агресія (якщо красного забагато), підвищена збудженість, активність;
жовтий – добрі емоції, безпосередність, цікавість, оптимізм;
фіолетовий – фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна зрілість;
коричневий – відчуття, фізичний дискомфорт, незручність, часто неприємні емоції;
чорний – пригніченість, протест, справжня потреба в змінах;
сірий – відсутність кольору, апатія, бажання піти, не помічати нічого, що тривожить.

Тому завданням у діяльності педагогів навчального закладу на сучасному етапі є збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у вчителів, учнів та їхніх батьків.

2.7 Казкотерапія

Одним з видів проведення виховної роботи з впровадження здоров’язбережувальних технологій є казкатерапія, головна спрямованість якої збереження психічної, духовної та соціальної складових здоров’я, маючи на меті формування Я-концепції особистості, усвідомлення нею своєї значимості та відчуття гармонії із навколишнім світом, що позитивно впливає на загальний розвиток дитини[6].

Казкотерапія — це лікування казками. Знання з давніх-давен передавалися через історії, казки, легенди, міфи. Через ці твори ми пізнаємо себе, вивчаємо навколишній світ, і вони, безперечно, лікують. І саме сьогодні, на початку нового тисячоліття, до них інтуїтивно тягнуться люди. Перечитують та інтерпретують Біблію, шукають прихований смисл у казках, легендах. А може, ще й для того, щоб наново відкрити знання, що у глибині душі відомі? Ось чому, коли ми говоримо про те, що казкотерапія — це лікування казками, ми маємо на увазі спільне відкриття тих знань, які живуть у душі, і є в даний час психотерапевтичними.

Казкотерапія — це:

процес пошуку смислу, розшифровки знань про світ і про систему взаємовідносин у ньому;
процес з’ясування зв’язку між казковими подіями та поведінкою в реальному житті;
процес активізації ресурсів, потенціалу особистості;
процес екологічної освіти і виховання дитини;
процес оновлення внутрішньої природи людини і світу навколо.

Казкотерапія — це ще і терапія середовищем, особливими казковими обставинами, в яких можуть проявитися потенційні риси особистості, щось нереалізоване, може матеріалізуватися мрія, а головне — у ній формуються почуття.

«Казкотерапія» — це процес розшифровки зв’язку між казковими подіями та поведінкою у реальному житті,це спільне відкриття тих знань, які живуть в душі і є вданий час психотерапевтичними. Групова діяльність на уроках «Казкотерапії» сприяє підвищенню успішності учнів класу, вирішує багато виховних і розвивальних задач. Кооперативно-групова робота використовується на годинах спілкування або уроках літератури з елементами казкотерапії, під час складання плану оповідання чи казки, презентації до тексту. В ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття, яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами:

1) Ритуал входження в казку.
2) Повторення.
3) Розширення.
4) Закріплення.
5) Інтеграція.
6) Резюмування.
7) Ритуал виходу з казки.

З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, необхідно пам’ятати, що саме в ході вербалізації своїх почуттів у дітей формуються нові види поведінки, діти позбавляються страхів, знаходять друзів та багато іншого.

Дійсно, такі уроки та заходи допомагають подолати почуття страху темряви, боротися з проблемами хвастощів, відчуження, забіяцтва. Під час діалогічного обговорення виникає ситуація, коли учні, опираючись, на власний досвід, створюють усні роздуми над проблемами персонажів і ситуацій, іде активний процес розвитку зв’язного мовлення. Для кожного віку існують свої казки, а тому цей вид діяльності має майже необмежені можливості. Для казкотерапії казки підбираються різні: народні, авторські, сучасні, психокорекційні, притчі, міфи, легенди, філософські казки та багато інших. Можливий варіант – придумати казку самостійно, або колективно разом із дітьми. Загальна ідея цього прийому полягає в тому, що дитина бачить себе на місці головного героя, живе разом із ним, вчиться на його помилках. Тобто людина з раннього віку за допомогою казок навчається приміряти на себе різні ролі: поганих та добрих героїв, творців та знищувачів, бідняків та багачів [7].

3 Використання елементів методики В.П.Базарного

Методика В.П. Базарного забезпечує реалізацію головного завдання кожного освітнього закладу – збереження здоров’я кожного учня[8].

Завдяки даній технології досягається:

Гарантований результат поліпшення здоров’я учнів.
Підвищення рівня успішності та ефективності навчального процесу.
Психологічний комфорт в освітньому закладі.
Є найефективнішим способом профілактики порушень у розвитку хребта, короткозорості, нервово-психічних і серцево-судинних стресів, раннього остеохондрозу та атеросклерозу та іншої суто шкільної патології.

До основних методів та прийомів, що використовуються в здоров’язбережувальних технологіях В. П. Базарного відносяться:

Навчання у режимі зміни динамічних поз.
Вправи на зорову координацію.
Візуально-координаторні тренажі, за допомогою опорних зорово-рухових траєкторій (офтальмотренажери).
Вправи на м’язово-тілесну координацію.

А) Режим динамічної зміни поз

Навчальні заняття та виховні заходи в класах проводяться в режимі зміни динамічних поз. Максимально допустима тривалість часу перебування в одній позі – 20-25 хвилин. Дитина сидить на уроці 40 хвилин, але вона повинна рухатися, особливо хлопчик в 4-6 разів більше. Режим «динамічної зміни поз» підвищує загальний опір організму до інфекційних захворювань, здійснюється профілактика короткозорості, забезпечує оптимальне функціонування серцево-судинної системи організму, стабілізує процеси збудження і гальмування центральної нервової системи. Для цього використовуються спеціальні зростомірні меблі з похилою поверхнею – парти – конторки. Частину уроку учень сидить за партою, а іншу частину – стоїть за конторкою. Тим самим зберігається і зміцнюється його тілесна вертикаль, хребет, постава – основа енергетики людського організму. Діти можуть стояти на масажних килимках в носочках і в цей час стоячи послухати загадки, оповідання, казку, брати участь в усному рахунку, вирішити логічну задачку.

Цей режим позитивно впливає:

на підтримання фізичної, психічної активності розумової діяльності;
показники фізичного розвитку здоров’я;
на роботу імунної системи.

Б) Схема-тренажер для проведення зорових координаційних вправ

На стіні (або стелі) намальована діаграма, при цьому кольори відповідають наступним вимогам:

зовнішній овал – червоний, внутрішній – зелений,
хрест коричнево-золотистий,
вісімка – яскраво-блакитного кольору.

Стоячи на масажних килимках, з витягнутими вперед руками, під музику, діти по черзі обводять вказівним пальцем траєкторії з одночасним стеженням за ним органом зору, тулубом, руками.

Ця робота сприяє розвитку доброзичливості, покращує відчуття гармонії і ритму, розвиває зорово-ручну координацію.

В) Вправи для м’язово – тілесної координації

Година спілкування або урок проводиться в режимі руху наочного матеріалу, постійного пошуку та виконання, що активізує увагу дітей. Картки із завданнями можуть розташовуватися в будь-якій точці класу.

Для рухової активності на уроці використовуються «сенсорні хрести»

«Сенсорні хрести» розвішуються під стелею в класній кімнаті. На них закріплюються різні навчальні об’єкти (плоскі і об’ємні геометричні фігури, букви, словникові слова та ін.). Учитель під час уроку або заходу періодично звертає увагу дітей на зображення, просить щось знайти, проаналізувати, дати характеристику і т.д. Школярі шукають очима потрібний матеріал, тим самим тренуючи зір, усуваючи втому і напругу з очей. Всі вказані види роботи бажано чергувати якомога частіше. Це свідчить , що є можливість навчати та виховувати, зберігаючи здоров’я.

ВИСНОВКИ

Сучасний освітній процес характеризується широким впровадженням здоров’язбережуючих технологій. І це є об’єктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

Впровадження здоров’язбережуючих технологій потребує від учителя , по-перше, не допускати перевантаження учнів, визначаючи оптимальний обсяг навчальної інформації й способи її надання, враховувати інтелектуальні та фізіологічні особливості учнів, індивідуальні мовні особливості кожного учня. Намагатися планувати такі види роботи, які сприяють зниженню втоми. Здоров’язбережуючі технології передбачають : зміну видів діяльності, чергування інтелектуальної , емоційної, рухової видів діяльності; групової й парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності , вчать вмінню поважати думки інших, висловлювати власні думки, правилам спілкування; проведення ігор та ігрових ситуацій, нестандартних уроків, інтегрованих уроків. Учитель повинен працювати так, щоб навчання та виховання дітей в школі не завдавало збитку їх здоров’ю, не знижувало рівня мотивації навчання.

Питання орієнтації на впровадження здоров’язбережуючих технологій, організації навчально-виховного процесу щодо підтримання здоров’я – це цілий пласт для серйозної методичної роботи , який спонукає на подальшу творчу працю.

Список використаних джерел

Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально –виховному процесі. //Здоров’я та фізична культура. – 2006, №8. – С. 1-6.
Освіта в інноваційному поступі суспільства. /Доповідь Міністра освіти і науки України С.М.Ніколаєнка на підсумковій колегії МОН України 17 серпня 2006 р.//Освіта України. – 2006, № 60-61 . – С. 13
Смирнов Н.К. «Здоров’язбережувальні технології в сучасній школі» – М.: АПК и ПРО, 2002.-121с.
Терлецька Л. «Про методи арт-терапії» // Психолог. – 2002.- № 5.– С.26.
Бех І.Д. Особистісно зорієнтовані технології виховання // Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод. посібник. – К., 1996.- С.283-298.
Деркач О. Педагогіка творчості: Казкотерапія на допомогу вчителю, вихователю, практичному психологу. – Вінниця: ВДПУ, 2008. – 48 с.
Деркач О. Педагогіка творчості: Арт-терапія на допомогу вчителю, вихователю, практичному психологу. – Вінниця: ВДПУ, 2006. – 60 с.
8. В.Ф.Базарный Нервно-психическое утомление учащихся в традиционной школьной среде.-Сергиев Пасад, 1995. – 41 с.
Ващенко О., Свириденко С. Готовність вчителя до використання здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі // Здоров’я та фізична культура. – 2006. – №8. – с. 1-6.
Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод. посіб. авт.. – укл.: О.Пометун, Л.Пироженко. – К.: А.П.Н.; 2002. – 136 с.
Освітні технології: Навчально-методичний посібник / О.М. Пєхоти. – К.:А.С.К.,2001. – 256 с.
Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – К.:А.С.К., 2004. – 192 с.

Авторськими правами на розміщений матеріал володіє автор, що підтверджено сертифікатом про публікацію №18-446 від 09.02.2018року. Відповідальність за достовірність та якість викладеного матеріалу також несе автор матеріалу.

Презентації з теми.