Методичний кейс. Матеріали з історії мистецтва

Знаменитый телевизионный цикл искусствоведа Паолы Волковой "Мост над бездной"

история европейской живописи.

Серия 1 - Джотто. Поцелуй Иуды.

ДЖОРДЖ ГЕРШВІН

«Галатея сфер»

История любви в картинах: Сальвадор Дали и Гала

за посиланням

65 карток з історії европейської музики.

Від Піфагора до Кейджа.

Посилання тут 

Правда про вбивство Миколи Леонтовича

13639

У січні 2019 минає 98 років з тих пір, як куля чекіста обірвала життя відомого українського композитора, диригента і педагога Миколи Леонтовича. Що ж сталося в ту трагічну ніч з 22 на 23 січня 1921 року?

Микола Леонтович з сім’єю

Автор цього нарису особисто вишукував матеріали про життя і творчість композитора в Кам’янець-Подільському та Вінницькому архівах. Ось декілька штрихів із них.

Незадовго до Різдвяних свят 1921 року аматорський колектив хористів міста Тульчина під орудою Миколи Леонтовича здійснив невеличке концертне турне. Вони виступали в містечках Бершаді, Тростянці, Теплику та Гайсині. Любителі хорової пісні захоплено слухали спів Тульчинського хору, репертуар якого складали обробки Миколи Леонтовича, а особливо його колядки, щедрівки та пісні релігійного змісту.

Ім’я Миколи Леонтовича було вже добре відоме в Україні. Всі знали, що живе він на Вінниччині, в містечку Тульчині, де викладає музику в єпархіальному училищі для дівчат, дочок священнослужителів, а також керує Тульчинським хором.

Це був найбільш сприятливий період творчості композитора. В Тульчині ним було створено багато обробок народних пісень, оригінальні хорові твори “Моя пісня”, “Льодолом”, “Легенда”, “Літні тони” та ряд творів релігійного змісту, серед яких особливо виділялася “Літургія Іоана Златоуста”. Наближалася до завершення робота над хоровою оперою “На Русалчин Великдень” за казковим сюжетом Бориса Грінченка, лібретто до якої йому допомагала писати учениця єпархіального училища Н. Танашевич. Бракувало ще декількох віршових текстів. Тож коли відбувся останній виступ хору, композитор вирішив навідатись до лібретистки, яка на той час проживала в одному із сіл поблизу Гайсина.

Пробувши у неї два дні, Микола Леонтович їде до своїх батьків в село Марківку, де його батько мав парафію. Їде й не знає, що вже в Гайсині за ним слідкували очі вбивці. Це були очі агента Гайсинського відділу повітчека Афанасія Грищенка. Саме він, з гвинтівкою за плечима, пізнього вечора 22 січня 1921 року приїхав до хати Дмитра Леонтовича. Привіз його візник возом, запряженим двома кіньми. Наказавши їздовому залишатися надворі, Грищенко зайшов до хати і заявив, що буде в них ночувати. Хата була на дві кімнати. В одній з них мали спати батьки і п’ятнадцятирічна дочка Миколи Дмитровича Галина, що приїхала до дідуся на свята. То ж нічого поганого не підозрюючи, батьки постелили непроханому гостеві в одній кімнаті з композитором.

Серед ночі у великій кімнаті почувся постріл, і до кімнати батьків увірвався Грищенко. Удавши пограбування, він почав гарячково скидати на підлогу різні речі та одяг, а сам крикнув їздовому, що чекав надворі, запрягати коней. За декілька хвилин він залишив все і вибіг з хати.

Коли батько вбіг до другої кімнати, то побачив закривавленого сина. Він ще намагався врятувати йому життя, везучи до лікаря, але Микола помер у дорозі.

Як же відреагували на цю трагедію радянські власті? Гадаю, що все було б закрито, але вийшло непорозуміння між взаємодією чекістських і міліцейських структур. При спробі затримати вбивцю в містечку Теплику Грищенко важко поранив міліціонера, який згодом помер у лікарні. Ось що пише у рапорті начальнику Подільської губернської міліції від 9 лютого 1921 року начальник Гайсинської повітової міліції: “У ніч на 23 січня агент повітчека Грищенко пострілом із гвинтівки вбив сина священика села Марківки Кубличської волості Миколу Леонтовича 43-х років, у якого Грищенко ночував, а 26 січня Грищенко, що переховувався в містечку Теплику при переслідуванні його чинами міліції, пострілом із гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба”.

Щоб переконатися в тому, що Грищенко був чекістом, наведу виписку із розпорядження начальника Гайсинської повітчека завідуючому карним розшуком цієї ж організації і начальнику міліції повіту. У наказі від 29 січня він пише:

“Пропоную вжити рішучих заходів у розшуку і припровадженню в повітчека колишнього інформатора повітчека Афанасія Грищенка, який здійснив злочин та вбивство і зник невідомо куди”.

На цьому все й закінчилося. Справу закрили. Довгі-довгі роки не було можливості не тільки досліджувати, але й згадувати про те, що вбивцею композитора був чекіст, який ще довго ходив по землі і, мабуть, далі чинив свої криваві справи. Стверджую це тому, що з листів до відомого байкаря Микити Годованця, який намагався з’ясувати причини загибелі Миколи Леонтовича, один із його знайомих писав, що давно знав, хто й за що вбив композитора. Він же повідомляв, що ще в 50-х роках Грищенка бачили в Теплику, куди він приїздив із Росії.

Громадськість України з глибоким сумом сприйняла повідомлення про смерть композитора, про яку лише 2 березня 1921 року сповістила республіканська газета “Вісті”. У багатьох містах почали створюватися товариства імені Миколи Леонтовича, які перш за все вимагали у влади підтримати матеріально дружину композитора Клавдію Ферапонтіївну та дочок Галину і Надію, що перебували у великій матеріальній скруті. Однак лише під великим тиском громадськості влада прийняла рішення закріпити за сім’єю Миколи Леонтовича житло, що містилося при трудовій школі (колишнє єпархіальне училище), яке їм спочатку виділили, а невдовзі й забрали, реквізувавши навіть їх власне фортепіано.

Коли ж виникає питання, за що вбито композитора, то це, однозначно, що за пісню, бо то була не їх пісня, то були пісні іншої ідеології. То ж Микола Леонтович став однією з перших жертв червоного терору, гаслом якого було: вбити, залякати, заморити голодом. Але не так сталося, як гадалося.

Близько двохсот його обробок народних пісень, хорових поем, творів релігійного змісту та опера “На Русалчин Великдень” принесли Миколі Леонтовичу заслужену світову славу. І ця слава примножується. Відомо, що тільки на американському континенті існує більше ста обробок та аранжувань його знаменитого “Щедрика”, до того ж, не тільки для хору, але й для вокальних та інструментальних ансамблів і різноманітних музичних інструментів.

Примножують цю славу і хорові колективи Торонто. Особливо хочеться виділити жіночий хор “Веснівка”, керівник якого Квітка Зорич-Кондрацька прикладає багато зусиль для пропаганди творчого доробку Миколи Леонтовича на канадській землі. Варто сказати, що “Веснівка” разом з чоловічим камерним хором є першими в Північній Америці виконавцями його опери “На Русалчин Великдень”. Отже, творчість композитора з нами, посеред нас, в наших душах.

Його пісні не знають забуття. Вони з людьми і для людей живуть. Його пісні – це ангели життя, що від душі і до душі пливуть.

Нове тисячоліття дихає піснями. І ми горді тим, що яскравий слід у світовій музиці залишив наш славетний композитор Микола Леонтович, завдяки якому українська пісня зберегла свою самобутність і стала загальнолюдським надбанням. Його твори не зійдуть зі сцени, бо вони зворушують серця, а вся його творчість служила і ще послужить справі розвитку української національної культури.

 20 прекрасных картин Клода   Моне, которые нужно увидеть хотя бы раз в жизни!

02.01.2019

7275

Оскар Клод Моне, художник — импрессионист, родился 14 ноября 1840 года, в Париже, в семье бакалейщика Клода Огюста Моне и Луизы Жюстины. Отец хотел, чтобы его сын вырос и продолжил его дело, но тонкой душе будущего художника было близко совсем иное.

Впечатление. Восход солнца

Клод Моне, будучи еще ребенком, не любил школу, много пропускал ее, называя в дальнейшем себя в эти годы бродягой, который чаще проводил время на природе, в своих любимых местах: рядом с водой, в горах… В подростковые годы, ему нравилось разрисовывать своих учителей на обложках тетрадей, в карикатурной форме, и талантливые маленькие карикатуры вскоре были сильно излюблены народом. В Гавре, куда семья Моне переехала жить, юный карикатурист стал известен в свои 15 лет, его портреты были востребованными и желанными. Тут же продавались из лавок художников.

Вокзал Сен-Лазар в Париже, прибытие поезда

К счастью, в жизни Клода Моне вовремя появился очень важный человек, художник Эжен Буден, который заметил таланты молодого художника, помог ему поверить в себя, и не останавливаться на уровне этих карикатур, а встать на верный путь карьерного роста и рисовать все, что им любимо, все что окружает его.

Завтрак на траве

Моне прожил и учился всему важному в Париже, там он нашел то, что ему так не хватало: умные споры и хорошую компанию в “Кабачке мучеников”. Его не вдохновляла учеба в художественных заведениях, т.к. молодому художнику на нравилось все, что было навязано ему, он хотел свободы.

Женщина с зонтиком (Камилла Моне и сын Жан)

Встреча с Камиллой Донсье, которая в будущем стала женой Моне, принесла ему большую славу. Она стала моделью его многочисленных прекрасных картин, именно они стали столь излюбленными народом.

Тополя

Жизнь художника была полна скитаний и личных проблем, он много раз подвергался критике, был отвержен, и только в 1883 году со своим большим семейством переехал жить в Живерни, где у него был большой красивый сад, который стал всем для художника. Именно здесь, со своим близким другом, он задумал и осуществил проект “Кувшинки”, состоящий из 8 прекрасных огромных картин, которые он решил подарить своей стране в наследие.

Стог сена около Живерни

В этом один из отличительных художественных черт Клода Моне: создание серий и циклов картин, связанных общей линией.

Ваза с хризантемами

У мировой легенды была истинная рука художника, умело передающая краски природы бумаге, так живо описывающая окружающий его мир. Клод Моне не признавал света лампы, рисовал только при естественном свете, воодушевлялся солнечными днями, говоря, что ему нечего делать, когда солнца тоже нет.

Дама в саду Сент-Адресс

Наверняка, сейчас не найдется человека, который хотя бы не слышал имени художника, не видел хотя бы одну из его великих картин, потому что его искусство отличалось чувствительностью, живостью и богатыми красками, поэтому оказывало колоссальное влияние на многие поколения подрастающих художников.

Сорока

Этрета, пляж и порт Амон

Бордигера, Италия

Лодки в порту Онфлёра

Адольф Моне читает в саду

Вид близ Рюэль-ле-Гавр

Горная дорога в Монако

Река Темза

Подсолнухи

Жан Моне на лошадке

Поле маков, Аржантёй

Река Темза

Источник

По материалам: www.artchive.ru