Враження від «Методики експертного оцінювання профкомпетентностей учасників сертифікації»
|
І. Лікарчук: знайти позитив в оцінюванні вчителів складно
Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, в. о. директора Навчально-методичного центру забезпечення якості освіти.
Нагадаю, що йдеться про сертифікацію педагогічних працівників початкової ланки загальноосвітньої школи, яка має пілотуватися у 2019 році.
Кілька вражень від його прочитання.
1. Проект документа просякнутий ненавистю, неповагою і недовірою до українського вчителя. Бо, якби було інакше, то основним і найбільш вагомим критерієм для оцінки роботи вчителя мав би бути РЕЗУЛЬТАТ його професійної діяльності, а не те, як він цю освітню діяльність здійснює. Тобто, оцінювати вчителя так звані «експерти» будуть, наглядаючи за тим, як «планує, використовує різні форми навчальної діяльності учнів»; «застосовує методико-технологічний інструментарій», «забезпечує баланс між активними та «спокійними» видами діяльності учнів»… і тому подібним. Про результат, який вчитель досягає, у документів немає ЖОДНОГО СЛОВА. Тобто, покажеш хорошу виставу за участю учнів під час відвідування уроку «експертом» - ти хороший вчитель, можеш бути сертифікованим. Не продемонструєш, скажімо, «позитивні навички вербальної та невербальної комунікації з учнями» - сертифікату тобі не бачити, як власних вух.
2. Автори проекту виявили абсолютне правове невігластво. Вони, розробивши цей проект, укотре проігнорували Закон України «Про освіту», який дав право учителю бути вільним у своїй педагогічній діяльності, самостійно обирати форми і методи роботи з учнями. Бо, якби вони знали і поважали закон, то, очевидно, не визначали б такі показники для оцінювання роботи вчителя, як «спонукання учнів до вибору діяльності та активного навчання в організованих осередках»; «організація різних форм співпраці учнів (у парах, мікрогрупах, підгрупах)» тощо. А якщо вчитель буде здійснювати освітній процес без «організованих осередків», «пар» та «мікрогруп», забезпечуючи при цьому його високу якість, даючи знання і формуючи компетенції, то це поганий учитель? За логікою авторів проекту – так. І це страшно.
3. Автори проекту вимагають від «експертів» безцеремонного втручання не лише у освітню діяльність педагога, але і в його приватне життя, зобов’язуючи перевіряльників залізти у соціальні мережі (критерій 3). Іншими словами, перевіряльник має проаналізувати зміст повідомлень у акаунтах вчителя у соцмережах на предмет їхнього використання для «співпраці з батьками». І тут виникає безліч питань. Від тих, що стосується доцільності та бажання вчителя використовувати для комунікацій з батьками свій акаунт у соцмережах, до таємниці приватного життя. Але автори проекту свої мізки для пошуку відповідей на такі питання напружувати не хочуть. Бо, очевидно, й досі живуть совковими поняттями, що особистого життя у вчителя бути не може. І навіть у особистому житті він не повинен забувати, що є вчителем, та сидіти увечері й уночі в соцмережах, спілкуючись з батьками. А не будеш використовувати такі форми комунікацій з батьками – не пройдеш сертифікацію.
4. Окремі «перли» цього проекту взагалі дивують і насторожують. Для прикладу один із показників п’ятого критерію формулюється так: «використовує навчальні матеріали і проводить заняття, що відображають багатоманітність України, світу та сприяють розвитку поваги до відмінностей». Що автори мають на увазі, ведучи мову про «багатоманітність України?» «Повагу» до яких відмінностей в контексті «багатоманітності України» вони хочуть, щоб формував учитель? Або інший критерій: вчитель «моделює повагу до різних точок зору». Насамперед, потрібно зрозуміти глибину думки про сутність моделювання поваги», і технології її моделювання? А коли вести мову про моделювання у дітей молодшого шкільного віку поваги до «різних точок зору», то тут взагалі здається, що автори добряче передали куті меду…
Цей проект можна аналізувати і глибше, і ґрунтовніше. Результат буде один – позитив у ньому знайти складно. Мені щиро жаль тих учителів, робота яких буде оцінюватися за цими критеріями. І дуже прикро, що з голови багатьох чиновників, які є державними службовцями України, ніяк не вивітриться дух і методи роботи директора, інспектора і методиста совєтської освітньої системи. А ними цей документ просякнутий до останньої молекули.
P.S. Прошу розцінювати цей пост як участь в обговоренні проекту з однією пропозицією: зняти його з обговорення і забути, як страшнии сон.
Немає коментарів:
Дописати коментар